Артем Лоик - Зірки

Ніяк не надивлюсь... Хоч за вікном все теж... Але ти бачиш значно далі, друже, як ростеш... Але ти бачиш значно більше, друг, і зазвичай Ти бачив свою радість, а розгледів там — печаль... Ти бачив свою силу, а розгледів свою — біль... І бачив в тому — цукор, а розгледів в тому — сіль... Але з кожним своїм кроком натираючи мозолі Ти зміг побачити, що є і цукор в тої солі! Із ростом розумів, де холодно від злив, — Твій корінь, що в тобі заритий Господом — міцнів! А де світило сонце, було тепло, де високо Зійшло твоє коріння, чи творіння і засохло... Де бачились лучі від сонця, де долав Перепони — зрозумів, що дійшов тільки до ламп! І вимкнувши їх всі, дописавши свої шпори Ти думав там стіна, придивився вийшла — штора! [Приспiв]: Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки Човнами із калюж пливуть мої зірки... І падають, як раз, до босих моїх ніг! І я біжу, але ніяк не добіжу до них! Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки Човнами із калюж пливуть мої зірки... І падають, як раз, до босих моїх ніг! І я біжу, але ніяк не добіжу до них! Ніяк не надивлюсь... Із друзями росту... Спочатку бачив повну пляшку, а потім пусту... Спочатку бачив дружбу нашу, а потім розлом... І те що нас звязало виявилось не вузлом... Писав до забуття, все навів, а потім — стер... Де бачив своє життя, — розгледів свою смерть... Там, де бачив повний злет, — виходить низько впав... Де бачив по пояс все, — ледве подолали вплав... Побачив свої цілі, придививсь — вони не цілі! Бачив яблуко Адама, придививсь — воно в руці є... Так бажені без тями — гострі вершини гір, — Лишились камінцями у розбитих берегів... Де море стало річкою, а в річку неба крізь Упала зірка нічкою, поки я ріс і ріс... Зробила її калюжою, під ноги дітвори Де ще плавають — не тонуть нескорені зірки! [Приспiв]: Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки Човнами із калюж пливуть мої зірки... І падають, як раз, до босих моїх ніг! І я біжу, але ніяк не добіжу до них! Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки Човнами із калюж пливуть мої зірки... І падають, як раз, до босих моїх ніг! І я біжу, але ніяк не добіжу до них! Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки Човнами із калюж пливуть мої зірки... І падають, як раз, до босих моїх ніг! І я біжу, але ніяк не добіжу до них! Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки Човнами із калюж пливуть мої зірки... І падають, як раз, до босих моїх ніг! І я біжу, але ніяк не добіжу до них!